Нейродерміт: причини виникнення, симптоми і лікування

Основним клінічним проявом нейродерміту є інтенсивний свербіж, який призводить до розчісування і подальшого появи висипки. Вогнища ураження можуть бути локалізованими (вогнищева форма) або розповсюджуватися по всьому тему (дифузний вид). Причини появи нейродерміту встановити часто не вдається. Основними факторами ризику є спадкова схильність і порушення в роботі нервової та ендокринної систем.

1 Причини появи нейродерміту

Нейродерміт є хронічним запальним захворюванням шкірного покриву і відноситься до групи дерматозів. Викликають це захворювання внутрішні фактори або патології різних органів. До основних причин виникнення хвороби відносять:

• Спадкову схильність.
• Функціональні нервово-ендокринні розлади.
• Порушення центральної нервової системи.
• Алергічні та імунні реакції.
• Порушення діяльності печінки і шлунково-кишкового тракту.
• Різні інтоксикації.

Основним симптомом нейродерміту є сильний свербіж. Він виникає в результаті неврологічних порушень. Супутні симптоми:

• лабільність емоцій;
• порушення сну;
• загальна слабкість;
• швидка втомлюваність;
• дратівливість;
• знижена або підвищена збудливість.

Причиною появи хвороби може стати розлад автономної нервової системи, яке проявляється:

• стійким білим дермографизмом (місцевий зміна кольору шкіри під впливом незначного механічного впливу);
• посиленим відділенням шкірного сала і поту;
• порушенням терморегуляції.

На фоні неврологічних розладів порушується нормальна іннервація шкіри, пацієнт починає відчувати сильний свербіж, який ще більше посилює розлад нервової системи і утворюється перший порочне коло.

При появі нейродерміту організм людини перебуває в стані стресу, з-за чого в кров викидаються гормони кори надниркових залоз. Якщо захворювання тривало існує, то відбувається її виснаження і розвивається ендокринна недостатність. Так формується ще один порочне коло, так як кортикостероїдні гормони мають протизапальний ефект, і потреба в них у пацієнтів із захворюванням збільшена. При надниркової недостатності гормонів виділяється мало і прояви нейродерміту посилюються, призводячи до ще більшого їх пригнічення.

Внаслідок цих процесів симптоми захворювання загострюються, свербіж стає більш інтенсивним і поширюється на великі ділянки шкіри. У пацієнтів з цим захворюванням досить часто відбувається порушення функції щитовидної залози, статевих залоз, що ще більше ускладнює перебіг хвороби і призводить до появи різні алергічні реакції, які важко піддаються лікуванню.

1.1 Фактори, що сприяють появі хвороби

Нейродерміт — це захворювання, яке виникає на тлі інших патологій. Вивчення анамнезу хвороби дозволяє виявити негативні чинники та можливі причини для його появи. Призводять до розвитку захворювання є наступні обставини:

• Наявність з дитячого віку ексудативного діатезу, а потім екземи призводить до появи дифузного нейродерміту.
• У багатьох пацієнтів є алергічні реакції до лікарських засобів та харчових продуктів.
• Хворі, що страждають на бронхіальну астму, кропив’янку, вазомоторний риніт або іншими захворюваннями алергічного характеру, мають підвищений ризик появи цього дерматозу.
• У більшості пацієнтів є різко позитивні імунологічні реакції, це вказує на появу аутоантитіл і алергічну природу хвороби.

Захворювання може виникати на тлі хронічних запальних реакцій, наприклад, поява свербіння в області анального отвору вказує на наявність запалення в слизовій прямої кишки. Розвиток цієї патології можливо внаслідок хронічних колітів, гастритів, ентероколітів та інших захворювань шлунково-кишкового тракту.

2 Прояв обмеженого нейродерміту

Обмежений (вогнищевий) нейродерміт має ще одну назву — простий хронічний лишай Відаля. Найбільш часто вогнища ураження локалізуються в області потилиці, на бічних поверхнях шиї, руках у місці ліктьових згинів, ногах — в підколінних ямках, пахово-стегнових складках, на внутрішніх поверхнях стегон і на зовнішніх статевих органах.

Прояв захворювання починається з інтенсивного свербіння. На сверблячих ділянках виникають осередки розміром з долоню, мають нечіткі межі і трохи підносяться над шкірою. В основному з’являється один і рідко 2-3 вогнища, в яких розрізняють три зони. Центральна зона найбільша, вона суха, пофарбована в сірувато-червонуватий з бурим відтінком колір, набрякла і різання потовщена. В цій частині можуть бути місця депігментації. Навколо центральної зони з’являється вузликова висип, яка розміщена на помірно потовщені шкірі. Ці вузлики плоскої форми і мають злегка блискучу поверхню. Крайня або периферична зона характеризується посиленою пігментацією, незначним потовщенням шкіри і нечисленними ізольованими вузликами.

Іноді в ділянці внутрішньої поверхні стегон відзначається атипова форма захворювання, що має назву гіпертрофічний нейродерміт. При цьому типі хвороби, крім вузликів, з’являються більш великі елементи висипу.

При появі вогнищ ураження на волосистої частини голови в місці запалення можуть випадати волосся, атрофія шкіри не спостерігається. Протягом вогнищевого нейродерміту хронічний, при якому періоди ремісії нетривалі і є часті загострення.

3 Прояв дифузної форми

Дифузний (поширений) нейродерміт має ще одну назву — звичайне пруріго Дарині. Ця форма належить до важкого типу перебігу хвороби, при якій численні вогнища ураження, мають тенденцію до периферичної росту, іноді процес стає настільки розповсюдженим, що набуває форму еритродермії (генералізоване запалення шкіри зі значним набряком, гіперемією і появою пухирів з подальшим відшаруванням епідермісу та утворенням ерозійних поверхонь).

Хвороба починається у дітей в грудному або ранньому віці з появою діатезу, який згодом переростає у екзему та у віці 6-8 років трансформується в нейродерміт.

При цій формі захворювання першою ознакою є інтенсивний свербіж, а потім виникають шкірні прояви у вигляді рожевого кольору набряклих і потовщених вогнищ на шкірі, мають зливний характер. На окремих ділянках шкірного покриву з’являються дрібні плоскі вузлики з блискучою поверхнею. В області ураження є лущення і виникають геморагічні кірочки. Найчастіше першим уражається обличчя, далі запалення переходить на інші ділянки тіла. Воно стає набряклим, гиперемированным, з’являється виражений шкірний малюнок і мелкопластінчатое лущення. У багатьох пацієнтів втягується у процес червона облямівка губ і навколишнє її шкіра (атонічний хейліт). При приєднанні вторинної інфекції до вогнищ ураження розвивається піодермія — гнійне запалення шкіри.

При посиленні свербежу у пацієнтів все більше прогресують неврологічні порушення — обважнює безсоння, хворі стають дуже дратівливими, а іноді впадають в депресію.

Дифузний нейродерміт має хронічний перебіг, для якого характерна поява загострень в осінньо-зимовий період, а влітку настає спонтанна ремісія.

4 Лікування

Призначають медикаментозну терапію з урахуванням виявлених порушень центральної і вегетативної нервової системи, захворювань внутрішніх органів, розладів обміну речовин. При наявності ендокринних розладів призначають гормональну терапію для стабілізації рівня гормонів. Для нормалізації діяльності нервової системи призначають групи препаратів для седації ЦНС. При більш легких формах використовують седативні засоби на рослинній основі — Валеріану, Пустирник, шишки Хмелю або комбіновані фітопрепарати: Ново-Пасит, Фітосед, Персен та інші. Для лікування призначають денні транквілізатори, вони мають м’який ефект і не викликають сонливості і почуття загальмованості. До них відносять: Гидазепам, Адаптол, Реланіум та ін. У більш важких випадках використовують нейролептики — Резерпін, Аміназин, але використовують їх з особливою обережністю і тільки у дорослих, так як вони мають багато побічних ефектів.

Величезне значення в терапії має дотримання режиму праці та відпочинку. Пацієнтам показано проводити сеанси релаксації, масажу, психотерапії, електросну та гіпнотерапії. Важливо дотримуватися дієти, яка обмежує вживання вуглеводів і солі, повністю виключає алкоголь, гострі і пряні страви. Враховуючи алергічну природу захворювання, використовують специфічні гіпосенсибілізуючі та антигістамінні засоби. Серед них Тіосульфат натрію, Димедрол, Супрастин, Тавегіл, Фенкарол, Діазолін та ін Для вироблення антигістамінного імунітету в період ремісії призначають гістаглобулін, роблять 10 – 15 ін’єкції підшкірно 2 рази в тиждень.

Для зміцнення загального стану організму корисні вітаміни — Піридоксин, Нікотинова кислота, Токоферол. Для поліпшення загальної опірності організму призначають у комплексному лікуванні адаптогенні біостимулятори рослинного і тваринного походження — китайський лимонник, женьшень, екстракт алое, елеутерокок та інші.

На важких стадіях хвороби використовують системну глюкокортикоїдну терапію, призначають — Преднізолон, Дексаметазон у таблетованих формах.

В якості зовнішньої терапії використовують мазі з сіркою, ихтиолом, глюкокортикоїдами. Останні добре усуває запальні прояви хвороби, зменшують свербіж і запобігають поширення вогнищ, до них відносяться мазь Адвантан, Гідрокортизон, Бетаметазон, Мометазон та інші. При приєднанні вторинної інфекції та появі піодермій використовують мазі з антибактеріальними препаратами, такі як Гіоксізон, Левомеколь, Триместин та ін. Використовують на осередки гноячкових пошкоджень розчини анілінових барвників — діамантовий зелений, фукорцин.

Хороші ефекти мають фізіотерапевтичні методики. Для цих цілей використовують ультрафіолетове опромінення, діадинамічні струми, непряму діатермію, змінне магнітне поле низької частоти уздовж хребетного стовпа, гіпербаричну оксигенацію. Також лікувати нейродерміт можна застосовуючи голкорефлексотерапії та лазеропунктури. Як фізіотерапевтичних методів використовуються кріомасаж, ванни з морською сіллю, відваром квіток ромашки, листків шавлії, трави череди, листя мати-й-мачухи, кори калини. Ці процедури зменшують запальну реакцію шкіри, знижують алергічні прояви і заспокоюють свербіння. Після ванн шкіру змащують живильним кремом або рослинним маслом. Також при санаторно-курортному лікуванні використовують сірководневі та радонові ванни, грязелікування і морські купання.

Важливо розуміти, що нейродерміт — це системне захворювання, і підхід до його лікування має бути комплексним. При правильному призначенні терапії можливо досягти тривалої ремісії. Але головним компонентом лікування є зміна способу життя людини, без цього добрих результатів досягти буде неможливо.