Синдром подразненого сечового міхура: симптоми і лікування у жінок

Синдром подразненого сечового міхура являє собою серйозне захворювання, яке негативно відбивається на способі життя людини. Патологія проявляється незалежно від статевої приналежності, але у жінок і дітей вона діагностується набагато частіше. Фахівці стверджують, що реальна кількість людей, що страждають цим синдромом, набагато більше випадків звернення за професійною допомогою. Це пов’язано з делікатністю проблеми, у зв’язку з чим людина соромиться свого стану і придумує різного роду відмовки, щоб не йти до лікаря.

При синдромі подразненого сечового міхура відчувається непереборне бажання випорожнитись чинності мимовільного скорочення м’язів малого тазу, яке часто супроводжується різким болем при кожному сечовипусканні. Ці симптоми здатні знизити якість життя, так як людина відчуває постійну незручність, боїться надовго залишати будинок і відвідувати різні заходи.

Причини розвитку захворювання

Причини розвитку захворювання можуть бути обумовлені багатьма факторами. Синдром подразненого сечового міхура, або гіперактивність, іноді проявляється як симптом при ВСД або іншого супутнього захворювання в організмі, а також як самостійна патологія. Фахівці розрізняють кілька категорій причин розвитку синдрому:

1. Вікові зміни організму. В процесі старіння системи м’язів, зв’язки і стінки судин зношуються. Це відбувається в силу зміни гормонального фону людини з віком, що значно скорочує вироблення біологічно активних стероїдів. У результаті цього порушується робота органів малого тазу і проявляється гіперактивність сечового міхура.
2. Порушення анатомічної будови відділів тазу. Ці зміни організму можуть бути викликані підняттям тягарів протягом тривалого періоду, тобто під час занять спортом або в силу професійної діяльності людини. Розвиток синдрому в цьому випадку відбувається на тлі збільшення провідності нервових імпульсів стінками сечового міхура. У деяких випадках причиною аномалії може бути ожиріння або недавно перенесена хірургічна операція на органах малого тазу.
3. Збій роботи центральної або периферичної нервової системи. Патологія в цьому випадку є ознакою порушення роботи залоз внутрішньої секреції. Це пов’язано з підвищенням рівня цукру в крові, зростанням новоутворень доброякісного або злоякісного характеру. Іноді розвиток синдрому може бути викликане запаленням ділянки спинного мозку, що порушує рух кровотоку в органах малого тазу.
4. Аденома передміхурової залози. Це захворювання провокує розвиток синдрому у чоловіків. Пов’язано з утворенням вузлів в простаті, які при збільшенні починають здавлювати сечовивідні канали. На тлі цього порушується кровообіг. Стінки сечового міхура втрачають свою еластичність, і людина відчуває постійне бажання відвідати туалет.

У медицині розрізняють випадки, коли у людини не виявлено жодної з перерахованих причин, але при цьому діагностується гіперактивність сечового міхура. Тоді береться до уваги психосоматика захворювання, то є провокуючим фактором патології є нервове напруження. Частим проявом є сором’язливість дитини мочитися в громадському туалеті або страх перед початком важливого виступу. Якщо патологія переростає у важку форму, то набуває статус фобії і життя людини перетворюється в кошмар.

Проведені дослідження показали, що цей різновид захворювання більшою мірою притаманна людям, які страждають частими депресіями. Психологічна форма синдрому розвивається на тлі негативних емоцій: страх, підвищена тривога, сором, занепокоєння, що провокує перенапруження стінок сечового міхура.

На підставі цього в медицині розрізняють дві основні групи факторів, що сприяють розвитку гіперактивності сечового міхура:

Симптоматика захворювання

Основною ознакою розвитку синдрому є ситуація, коли людина відвідує туалет більше 10 разів на день, але при цьому відбуваються незначні виділення сечі.

Іноді бажання сечовипускання виникає несподівано, але при відсутності поруч туалету людина може не стриматися і зробити це мимоволі. Захворювання можна розпізнати за такими симптомами:

• постійно виникає бажання сходити в туалет при звук капаючої води або дощу;
• під час сміху може відбутися мимовільне сечовипускання;
• відчуття гострого болю в області малого тазу при спорожненні, яка віддає в промежину;
• нав’язливе відчуття неповного звільнення сечового міхура;
• неконтрольоване сечовипускання;
• відвідування туалету за ніч більше двох разів.

Крім основних симптомів патології, існує ряд ознак непрямого характеру, які впливають на образ життя людини. Тобто, люди, які страждають симптомом подразненого сечового міхура, значно обмежують себе у вживанні напоїв, намагаються рідше відвідувати заходи і уникають поїздок на громадському транспорті. У них постійно присутній страх, що оточуючі можуть почути шум сечовипускання або відчути характерний запах сечі. Тому кожен раз, коли треба кудись іти, їх охоплює паніка.

При виявленні ознак патології необхідно звернутися до уролога, так як самостійне лікування антибіотиками може серйозно ускладнити ситуацію.

Можливі ускладнення

При відсутності своєчасного лікування стан хворого ускладнюється і розвивається цілий комплекс ускладнень, на тлі яких збільшується дратівливість і неспокій людини.

Найпоширенішими з них є:

• депресія поступово переходить у повну апатію;
• безсоння;
• у жінок у період вагітності можуть розвинутися вроджені патології плода;
• неспокійний і тривожний сон;
• розвиток інфекційних захворювань сечовивідних шляхів на тлі ослабленого імунітету.

Діагностика

Встановити діагноз при синдромі подразненого сечового міхура досить складно, тому для його підтвердження призначаються додаткові обстеження. Пацієнта додатково спостерігають протягом 5-8 днів з метою виявлення наступних показників:

• скільки сечовипускань відбувається в добу, і в які періоди вони частішають;
• яку кількість рідини людина випиває протягом дня;
• виявляється співвідношення обсягу випитої води і сечовипускань з урахуванням виділення поту.

Лікар ретельно вивчає медичну карту пацієнта на предмет захворювань, які могли спровокувати появу синдрому. Після призначаються такі дослідження:

• загальний аналіз сечі і крові;
• аналіз сечі на наявність ракових новоутворень;
• аналіз з метою виявлення патологій, що передаються статевим шляхом;
• сонографія — з метою виявлення пухлин сечового міхура;
• УЗД;
• уродинамічне дослідження з допомогою невеликого катетера, що допомагає обстежити слизову сечового міхура.

При виникненні будь-яких сумнівів при встановленні діагнозу лікар призначає комп’ютерну томографію. Якщо під час обстеження пацієнта були встановлені порушення роботи ендокринної системи, то подальша терапія проводиться під наглядом ендокринолога. У разі виявлення збоїв нервової системи лікувати захворювання необхідно спільно з невропатологом.

На підставі отриманих результатів проведених аналізів і обстежень лікар встановлює діагноз і призначає відповідне лікування.

Методи лікування

Складність лікування захворювання полягає в тому, що необхідно не тільки усунути неприємні фізичні відчуття, але і подолати психологічні розлади, які стали причиною розвитку синдрому. В залежності від складності стану пацієнта лікар може призначити прийом лікарських засобів, хірургічне лікування або фізіотерапію, допомагає зміцнити м’язи малого тазу.

Медикаментозне лікування синдрому подразненого сечового міхура проводиться із застосуванням:

• вітамінотерапії, яка застосовується як в лікувальних, так і в профілактичних цілях, вона заснована на введенні в організм жінки певної кількості вітамінів, які допомагають відновити імунітет;
• седативної терапії — використовується у випадку підвищеної тривожності пацієнта, передбачає застосування психотропних засобів заспокійливого властивості;
• нейролептиків — засоби, що посилюють дію седативних і снодійних препаратів;
• малих транквілізаторів — призначаються в разі відсутності позитивної динаміки проведеного лікування, допускається використання не більше одного-двох місяців поспіль.

Одним з методів терапевтичного лікування є ін’єкції ботокса в м’язи сечового міхура, але ефективність зберігається не більше 12 місяців, після чого вимагає повторного введення. Для процедури не завжди потрібен загальний наркоз, іноді досить місцевого знеболювання.

Іноді лікар призначає ендоскопічне втручання, при якому ліки вводиться в м’яз сечового міхура шляхом проколу її слизової. Метод володіє швидкою дією, і протягом двох днів стан хворого нормалізується, а повна стабілізація настає через два тижні. Але рецидив синдрому може виникнути по закінченні восьми місяців після проведеної процедури.

Оперативне втручання для усунення проблеми призначається вкрай рідко, коли інша терапія не дала позитивних результатів. Допускається проведення наступних видів хірургічних операцій:

• заміна сечового міхура фрагментом тонкої або товстої кишки;
• видалення частини м’язів сечового міхура з метою збільшення його обсягу та зниження чутливості стінок;
• висічення нервів, іннервують сфінктер.

У більшості випадків для лікування синдрому разраженного сечового міхура призначаються комплексні процедури, які спрямовані на зміцнення м’язів сечового міхура. Одним з таких методів є тренування, коли пацієнт повинен відвідувати туалет не частіше одного разу на дві години. Щоб контролювати дії, необхідно завести спеціальний щоденник, в який заносяться отримані показники. У підсумку за ним лікар відстежує динаміку лікування. Цей метод дозволяє привчити сечовий міхур накопичувати більшу кількість сечі, тим самим збільшуючи проміжки часу між позивами.

Позитивні результати можливі при проведенні комплексу фізичних вправ Кегеля. Позитивний результат настає після двотижневого виконання занять кожен день не менше чотирьох разів.

Необхідний курс лікування та дозування препаратів призначає тільки лікар з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта, причому лікування у жінок, чоловіків та дітей проводиться однаково.

Лікування народними засобами

Поряд з медикаментозним лікуванням, допускається застосування народних засобів, але тільки за попереднім узгодженням з лікарем. При чіткому дотриманні правил прийому і курсу терапія цей метод дає швидкі й позитивні результати. Особливо рекомендується застосовувати народні засоби для лікування синдрому подразненого сечового міхура при хворобливих сечовипускання.

Рецепти дієвих засобів.

1. Настій кропу. Насіння рослини (30 г) залити окропом (250 мл ) і витримати дві години. Очистити настій і випити за один раз протягом дня. Застосовувати засіб до зникнення хворобливих симптомів.
2. Брусничний чай. Сушене листя рослини подрібнити (70 г) і залити окропом (800 мл). Настояти отриману суміш протягом години. Настій необхідно випити за кілька разів протягом дня. Курс продовжувати до зняття хворобливих відчуттів.
3. Збір мучниці і звіробою. Висушені подрібнені листя рослина по 35 г кожного, рівномірно змішати і залити окропом (300 мл). Витримати настій не менше восьми годин. Поцедить і випити протягом дня за три рази незалежно від прийому їжі. Курс лікування — три дні.
4. Настій подорожника. Подрібнені сухе листя рослини (35 г) залити окропом (250 мл ). Настояти 1 годину і процідити. Випити протягом дня по 100 мл за один раз. Терапію проводити п’ять днів.
5. Відвар з оману. Коріння рослини подрібнити (35 г) і залити водою (250 мл ). Проварити протягом 15 хвилин і настояти 2,5 години. Процідити відвар і приймати до їди по 100 мл Для поліпшення смаку можна додати мед. Терапію проводити п’ять днів.

Профілактика захворювання

Для запобігання первісного розвитку синдрому і рецидивів захворювання фахівці рекомендують дотримуватися здорового способу життя. А також необхідно дотримуватися певні правила:

• збільшити споживання клітковини, яка міститься в горіхах, крупах, овочах, фруктах;
• відмовитися від сечогінних напоїв: чай, кава, газована вода, алкоголь;
• регулярно проводити прогулянки на свіжому повітрі, але одягатися по сезону;
• тривалість сну повинна бути не менше восьми годин;
• проводити зарядку без надмірних навантажень;
• дотримуватися правил особистої гігієни;
• не слід пити воду за дві години до сну;
• приймати комплекс вітамінів для зміцнення імунітету організму.

Синдром подразненого сечового міхура не пройде сам собою, особливо якщо причиною патології є реакція на стресову ситуацію. При перших симптомах захворювання необхідно звернутися до лікаря і без всякого сорому розповісти про свою проблему. Тільки своєчасне і адекватне лікування здатне позбавити людину від проблеми і відновити здоров’я.