Поперековий радикуліт: перші ознаки, симптоми і медикаментозне лікування

Поперековий радикуліт зустрічається переважно у дорослих людей після 40 років. Але в останні роки все частіше реєструються випадки захворюваності у осіб 25-30 років. Дана патологія має масу провокуючих факторів, серед яких — часті стреси, малорухливий спосіб життя, систематичні перенапруги м’язів спини. Захворювання розвивається на тлі наявного остеохондрозу або грижі диска поперекового відділу хребта. Необхідна своєчасна діагностика даних патологічних порушень, так як радикуліт є формою їх ускладнення чи загострення. При проведенні повного обстеження та комплексного лікування прогноз сприятливий: у хворого вдається відновити працездатність. У важких випадках може знадобитися оперативне втручання з метою відновлення рухової активності.

1 Опис

Поперековий радикуліт характеризується рядом ознак вертеброгенного походження, які з’являються при пошкодженні корінця спинномозкового стовбура. Цей стан супроводжується вираженим больовим синдромом, різким обмеженням рухів і поступовою появою незворотних змін у позбавлених харчування тканинах.

Основні причини розвитку хвороби:

• травми і забиття;
• запальні захворювання хрящових тканин;
• остеохондроз та інші дегенеративно-дистрофічні зміни;
• остеофіти;
• переохолодження і перенапруження попереково-крижової області;
• малорухливий спосіб життя;
• третій триместр вагітності;
• нераціональне та незбалансоване харчування.

Більше 90% випадків поперекового радикуліту виявляються на тлі наявного остеохондрозу або протрузії та гриж міжхребцевих дисків. Внаслідок руйнування хрящових тканин відбуваються структурні і якісні зміни, в результаті чого фіброзне кільце диска стоншується і стає крихким. Просвіт спинномозкового каналу і отвір виходу корінців спинного мозку за рахунок випинання патологічного вмісту звужується, розвивається здавлення структурних елементів.

Навіть за умови відсутності гриж і протрузій міжхребцевих дисків при остеохондрозі висота просвіту між хребцями звужується, слабшають зв’язковий апарат і м’язи. В результаті біохімічних та метаболічних порушень утворюються остеофіти, що представляють собою патологічні кісткові нарости на крайових частинах тіл хребців, які також надають компресію на спинномозкові корінці.

Провокуючим фактором для різкого защемлення є різкі рухи, переохолодження, попередні простудні захворювання із загальною інтоксикацією організму, тривале перебування в незручному положенні і фізичне перенапруження в області попереку.

Надання першої допомоги при переломах різних видів

2 Симптоми

Основними симптомами прояви поперекового радикуліту є больовий синдром та різке обмеження рухів у попереку. Що стосується болю, то вона може бути різної інтенсивності і локалізації, що обумовлено різними рівнями защемлення, ступенем пошкодження та іншими факторами.

Больовий синдром різко збільшується при будь-яких рухах в поперековій області, не виключені простріли в нижню кінцівку з боку ураження. Кашель, чхання і будь-які напруги м’язів черевного преса і спини супроводжуються посиленням болю. Нахили тулуба вперед і в сторони обмежені.

При сильному защемленні нервових корінців виникає неможливість ходьби, так як паралізуються всі м’язи ноги, аж до стопи.

Гострий період поперекового радикуліту триває в середньому до 3 тижнів.

З метою діагностики використовують специфічні симптоми і проби, які дозволяють запідозрити патологію:

Якщо поперековий радикуліт розвинувся на тлі наявного остеохондрозу, то помітні деякі візуальні зміни тулуба. Збільшений грудний кіфоз, а поперековий лордоз распрямлен. Неозброєним оком видно сколіоз з выпиранием в бік ураження.

Можливо вторинне розвиток поперекового радикуліту на тлі приєднання інфекційних агентів. Реактивне запалення розвивається після перенесеного грипу, малярії або бруцельозу. Біль носить хронічний характер, різко посилюється при нахилах вперед і підняття важких предметів. Нерідко супроводжується вегетативними порушеннями. Характерним симптомом є відсутність змін в тілах хребців і міжхребцевих дисків при інструментальному дослідженні.

Крім больового синдрому та порушень рухової активності можлива зміна чутливості в зоні ураження. Шкіра стає онімілою, з’являється відчуття повзання мурашок, печіння. В останньому випадку людина порівнює неприємні відчуття з опіком від окропу. Це говорить про пошкодження чутливих волокон спинномозкового корінця.

В результаті здавлення нервових закінчень розвивається втрата рухових імпульсів. У хворого спостерігається слабкість м’язів і стійка втрата їх тонусу. При хронічному перебігу розвивається атрофія м’язів сідничної і стегнової області, рідше — гомілки.

Виражений больовий синдром супроводжується загальними ознаками, які проявляються:

• слабкість у всьому тілі;
• блідістю шкірних покривів;
• підвищеною пітливістю;
• підвищенням частоти серцевих скорочень.

Вправи для хребта в домашніх умовах

3 Лікування

Основу лікування поперекового радикуліту складають медикаментозна терапія і допоміжні консервативні методи. Схема призначення препаратів в кожному випадку індивідуальна, що обумовлено віком, вагою пацієнта, ступенем защемлення та іншими аспектами.

Мета лікування полягає у зменшенні больового синдрому, зняття запального набряку, підвищення живлення м’язів, спинномозкових корінців і хрящових структур, усунення м’язового спазму.

Необхідна своєчасна діагностика патологічного стану та проведення комплексного лікування, в іншому випадку можливий розвиток ускладнень. При тривалому здавленні розвиваються атрофія і некроз нервових закінчень, внаслідок чого людина ризикує отримати небажані наслідки у вигляді втрати рухової активності і чутливості нижніх кінцівок з боку ураження.

Причини, симптоми, методи лікування та профілактики остеохондрозу

3.1 НПЗЗ

Основу терапії поперекового радикуліту складають нестероїдні протизапальні засоби. Вони надають знеболюючий ефект, знімають запалення і зменшують набряки ураженої області. Яскравими і ефективними представниками даної групи є Диклофенак, Ібупрофен, Мелоксикам.

Спочатку НПЗЗ вводяться ін’єкційно. Ліки вводять внутрішньом’язово у вигляді уколів один раз на день, курсом від 7 до 14 днів. За даний період лікування симптоми частково купіруються, тому необхідно подальше лікування з допомогою таблеток тієї ж групи. Курс не перевищує 21 дня.

Разом з таблетками призначають мазі, гелі і креми на основі НПЗЗ, які допомагають лікувати симптоми місцево. Невелика кількість діючої речовини втирається в шкіру в проекції защемлення два рази в день. Курс лікування тривалий, аж до повного зникнення всіх симптомів і відновлення працездатності.

Для збільшення протизапального ефекту призначаються порошки для приготування суспензії, до них відносять Аэртал і Німесил. Доцільно їх застосування при вираженому больовому синдромі з метою його усунення. У день можливо вживати не більше 3 доз.

Особливість застосування ін’єкційних та таблетованих форм препаратів даної лікарської групи полягає в тому, що вони чинять негативний вплив на шлунково-кишковий тракт. Прийом припустимо тільки після їжі. При наявності в анамнезі пацієнта хронічного гастриту, ерозії і виразкової хвороби на весь курс лікування призначають Омепразол або Пантопразол. Вони служать своєрідним захистом для слизової шлунка і дванадцятипалої кишки.

3.2 Глюкокортикостероїди

Застосування глюкокортикостероїдів виправдано при недостатньому досягненні терапевтичного ефекту від прийому НПЗЗ. Ця група відноситься до гормональних препаратів, за допомогою яких проводять блокади в ураженій області.

Речовина вводять за допомогою ін’єкцій. Таким чином вдається досягти зняття больового синдрому і розслаблення м’язів.

Для проведення локальних блокад використовують комбінацію з новокаїну і вітаміну B, а також Гідрокортизон, Кеналог, Дипроспан, Флостерон. Дані препарати не мають терапевтичного ефекту, а тільки знімають виражену симптоматику. Їх застосування можливе не більше 2-3 разів в місяць, так як вони мають багато побічних ефектів.

3.3 Міорелаксанти

Практично вся гостра симптоматика поперекового радикуліту заснована на м’язовому спазмі, тому необхідно розслаблення сполучнотканинних структур. Лікувати дані зміни можна за допомогою міорелаксантів. При вираженому спазмі вони призначаються уколами 3 рази в день.

Враховуючи, що термін дії лікарського препарату не перевищує 8 годин, у клінічній практиці міорелаксанти часто призначаються у вигляді таблеток. Не у всіх пацієнтів є можливість проводити ін’єкції 3 рази в день. Можливо комбіноване введення, коли вранці і в обід пацієнт приймає таблетку, а на ніч йому роблять укол. Яскравим представником цієї групи є Мідокалм, в основі якого лежить діюча речовина толперизон.

3.4 Полівітамінні комплекси

Через тиждень після виникнення гострого защемлення виникає виражений дефіцит поживних речовин в області поразки.

Найбільшим ефектом у даному випадку мають препарати, що містять вітаміни групи В. Вони надають протизапальний і знеболюючий ефект, а також відновлюють фізіологічне кровопостачання в області утиску і мієлінову оболонку нервових волокон.

Найбільш часто застосовуються Комбилипен, Комплигам і Мільгамма. Після 10 днів внутрішньом’язового введення дані препарати призначаються в таблетованих формах. Альтернативою є комплекси на основі вітамінів групи B у комбінації з НПЗЗ (препарат Нейродикловит). Він призначається курсом на 21 день, після місячної перерви лікування повторюють.

3.5 Інші лікарські засоби

Для поліпшення кровопостачання Цинаризин призначають і Трентал. Дані препарати вводяться внутрішньовенно крапельно, струминно або внутрішньом’язово. Вони призначаються в період реабілітації для профілактики атрофії уражених м’язів і хрящових структур.

Для відновлення суглобних поверхонь, міжхребцевих дисків та профілактики їх подальшого руйнування застосовуються хондропротектори. Такі препарати, як Дону, Терафлекс і Артра призначають тривалими курсами 2 рази в рік. Ефект проявляється після декількох років регулярного використання. Доведено, що ризик загострення радикуліту в цьому випадку мінімальний.

3.6 Фізіотерапія

Поперековий радикуліт в більшості випадків має затяжний перебіг, коли пацієнти не можуть відновити рухову активність протягом кількох місяців. Допоміжним лікуванням є фізіотерапія. Пацієнтам при даному захворюванні показано:

• магнітотерапія;
• електрофорез з новокаїном;
• голковколювання;
• електроміостімуляция;
• аплікації мінеральних грязей та глини;
• масаж попереково-крижового відділу хребта.

Починати фізіотерапію рекомендовано не раніше ніж через тиждень після початку основного медикаментозного лікування. Більшість методів протипоказані у гострій фазі хвороби, так як збільшують приплив крові, тим самим провокуючи ще великі м’язові спазми і набряк.

З метою профілактики загострень захворювань попереково-крижового відділу хребта і в процесі реабілітації після поперекового радикуліту призначається локальний масаж. Ефект помітний вже після 1 сеансу. Під час механічного впливу збільшується приплив крові до зони ураження, в результаті чого посилюється живлення всіх м’яких структур. М’язи спини і зв’язковий апарат хребта зміцнюються і стають менш вразливими перед провокуючими факторами.

3.7 ЛФК

Комплекси лікувальної фізичної культури показані всім пацієнтам з остеохондрозом, протрузії та грижами міжхребцевих дисків.

Після перенесеного поперекового радикуліту людині необхідно щодня виконувати мінімальний комплекс гімнастичних вправ. Систематичне виконання ЛФК володіє вираженим терапевтичним ефектом при болях у спині.

У результаті систематичних занять підвищується еластичність м’язів і зв’язок, збільшується кровопостачання попереково-крижовій області, поліпшуються обмінні і ферментні процеси. У результаті всіх перерахованих ефектів знижується ризик подальшого дегенеративно-дистрофічного руйнування хрящових структур.

3.8 Загальні рекомендації

Людям із захворюваннями поперекового відділу хребта навіть в періоди ремісії показано правильне, збалансоване, раціональне харчування.

У щоденний раціон необхідно включити холодець або страви на основі желатину. Вони збільшують вміст колагену в крові, який необхідний для хрящових тканин. Корисними продуктами є сир, яєчний жовток, петрушка, кріп, лавровий лист.

В подальшому після купірування гострих симптомів поперекового радикуліту і протягом усього життя людині необхідно відмовитися від важкої фізичної праці, піднімання тягарів. Важливо дотримувати режим роботи і відпочинку. Повноцінний сон складає основу здорового способу життя при захворюваннях хребта. Важливо захистити себе від нервово-емоційних напружень, при необхідності застосовуючи седативні препарати у вигляді пустирника або таблеток валеріани.

Систематичні фізичні вправи, зокрема відвідування плавального басейну, допоможуть зміцнити м’язи і відновити повний обсяг рухів у поперековій області. Надмірне ожиріння є додатковим навантаженням на хребет, тому необхідно контролювати вагу.