Кишківник, який то не працює днями, то зривається в пронос, майже завжди лякає більше, ніж хвороба, що за цим стоїть. Але саме поєднання двох крайнощів — той випадок, коли розібратися варто до того, як лікувати.
Найчастіша причина
Це синдром подразненого кишківника змішаного типу. Слизова при ньому ціла, запалення немає, аналізи в нормі — а симптоми справжні.
Річ у трьох речах, що працюють разом. Порушується моторика: хвилі скорочень ідуть то надто мляво, то надто бурхливо. Підвищується вісцеральна чутливість — кишківник надсилає в мозок сигнал болю там, де у здорової людини не виникло б жодного відчуття. І збивається зв’язок між кишківником і нервовою системою, через що стрес і недосип відгукуються в животі буквально.
Важливо, що діагноз ставлять не за самим описом, а після того, як виключили інше.
Що виключають
Ліки. Препарати заліза, опіоїдні знеболювальні, антациди з алюмінієм тримають кишківник у запорі. Магній, метформін, деякі антибіотики — навпаки. Людина, яка приймає кілька таких засобів курсами, отримує чергування без жодної хвороби.
Парадоксальна діарея. Найпідступніший сценарій: у прямій кишці стоять щільні калові маси, і рідкий вміст просто обтікає їх. Виглядає як пронос, а насправді це запор, який зайшов далеко. Частіше буває в літніх людей і в дітей, і лікується протилежно до того, що людина робить сама.
Целіакія й лактазна недостатність. Обидві дають нестабільний стілець роками, поки їх не шукають цілеспрямовано.
Щитоподібна залоза. Знижена функція сповільнює кишківник, підвищена — прискорює.
Запальні захворювання кишківника — хвороба Крона й виразковий коліт. На відміну від функціонального розладу, вони дають запалення, яке видно в аналізах.
Пухлина товстої кишки. Саме зміна звичного ритму — а не сам собою запор чи сам собою пронос — у людини старшого віку є класичною ознакою, з якої починають онкопошук.
Хронічне отруєння. Свинець дає стійкий запор із нападами болю в животі, і в професійних умовах це реальний сценарій. Сюди ж — зловживання проносними: вони спершу дають ефект, а з часом послаблюють моторику, і кишківник перестає працювати без них.
Як шукають
Загальний і біохімічний аналіз крові — щоб побачити анемію й запалення. Фекальний кальпротектин — маркер, який досить надійно розводить функціональний розлад і запальне захворювання. Аналізи на целіакію, ТТГ. Колоноскопія — за віком або за тривожними ознаками.
Обсяг обстеження визначає лікар, і в більшості молодих людей без тривожних ознак він виявляється невеликим.
Що справді допомагає
Якщо після обстеження мова таки про функціональний розлад, працює нудне.
Розчинна клітковина, передусім псиліум. У ній зручний парадокс: вона допомагає в обидва боки — утримує воду при запорі й загущує при проносі. Починають з малої дози й нарощують поступово, інакше перші дні буде здуття.
Режим. Регулярні прийоми їжі, без багатогодинних пропусків і пізніх переїдань. Кишківник любить передбачуваність більше, ніж будь-який окремий продукт.
Харчовий щоденник два-три тижні. Він точніший за будь-який тест на непереносимість, які продають у приватних лабораторіях.
Дієта low-FODMAP справді має доказову базу, але це не спосіб життя, а обмежений етап із поступовим поверненням продуктів. Робити її наосліп і назавжди — шкідливо. Потрібен дієтолог.
Рух і сон. Найменш популярна порада з робочих.
Симптоматично використовують спазмолітики при болю, осмотичні засоби при запорі та ситуативно лоперамід при проносі — але не як щоденну звичку.
Чим це закінчується, якщо не розбиратися
Сам синдром подразненого кишківника не переходить у рак і не руйнує кишківник. Ризик в іншому: під нього маскуються стани, які лікувати треба зовсім по-різному, і час, витрачений на самолікування, тут коштує дорого.
Друга проблема — те, чим люди лікуються самі. Регулярні проносні, нескінченні курси сорбентів і дедалі коротший список дозволених продуктів з часом псують і моторику, і харчування. Виходить, що симптоми лишилися, а варіантів дій стало менше.
До лікаря обов’язково
Кров у калі, чорний дьогтеподібний стілець, схуднення без причини, симптоми, які будять уночі, стійка лихоманка, наростаюча слабкість із блідістю — з будь-чим із цього до лікаря без відкладань. Це ознаки, за якими шукають не функціональний розлад, а конкретну хворобу.
Окремо: якщо звичний ритм кишківника вперше змінився після сорока п'яти — п'ятдесяти років і тримається довше місяця, потрібна колоноскопія. У цьому віці зміна ритму сама собою є показанням до обстеження, навіть коли більше нічого не турбує.